(його використання)

АНАЛІТИЧНА ФІЛОСОФІЯ - два пов'язані між собою напрями у філософії: логічний позитивізм та, як його суттєво видозмінене продовження, - лінгвістична філософія. Лінгвістичну філософію можна розглядати як певне відгалуження від логічного позитивізму, оскільки після її появи деякі з логічних позитивістів залишалися вірними основному духові логічного позитивізму. Хронологічні межі А.ф. - поч. 20-х - 60-ті рр. XX ст. У ширшому та вільнішому значенні висловом "А. ф." позначають таку тенденцію сучасної філософії, в якій існує підвищена увага до способу висловлювання думки, до аналізу та уточнення значень і смислів. Одним із перших джерел логічного позитивізму стали філософські праці Рассела "Наше знання зовнішнього світу" та "Філософія логічного атомізму". Рассел, заперечивши ідеалістичну онтологію Вредлі (духовна єдність буття), прийняв плюралістичну онтологію: першоелементами всього існуючого в його онтології є різнорідні види буття - такі, як ознаки та відношення. Ці першоелементи доступні досліднику у вигляді "фактів": Рассел не вважав їх ні ідеальними (суб'єктивними), ні матеріальними, а нейтральними. Тому свою концепцію він називав також терміном "нейтральний монізм". Другим засновником ідей логічного позитивізму був Вітгенштайн, який у 1921 р. опублікував "Логіко-філософський трактат", що став своєрідною програмою для логічного позитивізму. Висловом "логічний позитивізм" у його вузькому значенні позначають філософію Віденського гуртка, який виник у Відні на поч. 1920-х рр., і до якого входили Карная, Шлік, Нейрат, Фейгл та Вайсман. Висловом "лінгвістична філософія" позначають досить широкий філософський рух, започаткований у 30-х рр., основними центрами якого стали Кембридж та Оксфорд. Лінгвістичну філософію переважно важають варіантом А.ф. (хоча іноді її протиставляють А.ф., звужуючи поняття останньої до традиції логічного позитивізму). Засновником лінгвістичної філософії вважають "пізнього" Вітгенштайна, який переглянув свою філософську концепцію, сформульовану в "Логіко-філософському трактаті", і обґрунтував принципово відмінну від попередньої філософську концепцію. У розробці своїх нових ідей він зазнав деякого впливу "неореалізму" Мура, що ґрунтувався на реабілітації "здорового глузду". У цій праці зазнає принципового перегляду теорія значення і ставлення до повсякденної мови. Суть нової концепції полягала в тому, що значення не є предметом (як було прийнято в концепції іменування), а способом застосування висловів. Вітгенштайн, розрізняючи (слідом за Сосюром) мову і мовлення, показував це на прикладі гри в шахи: правила гри в шахи - це мова, а ті партії, які розігрують гравці, - мовлення. Звичайно, самі правила виникли в процесі гри і в результаті домовленості щодо правил використання фігур, але позаяк вони виникли, то з'явилася й різниця між самими правилами і їх використанням. Розуміння значення як способу застосування означало принципову зміну у філософській семантиці - перехід від т. зв. "реалістичної" семантики до прагматичної. У семіотиці прагматика, таким чином, мала включати також семантику. З цього погляду відкидалися деякі з принципів логічного позитивізму - передусім емпіричний фундаменталізм разом з принципом емпіричної верифікації. Метафізика та філософія ставали одним із можливих видів мовних ігор. Звичайна мова відтак більше не оцінювалась як недосконала (у порівнянні з штучною символічною мовою, пристосованою для логіки і математики). Оскільки первинною мовою була безперечно звичайна мова (адже штучні спеціальні мови виникли на її основі), то шляхом для з'ясування значення тих чи тих термінів може бути з'ясування тих первинних значень повсякденної мови, на основі яких був введений певний термін. Значення того чи того терміна потрібно розглядати з погляду історії його використання. Це пояснює те місце, яке в лінгвістичній філософії зайняла повсякденна мова та аналіз повсякденного застосування висловів для виявлення (часто прихованих, неусвідомлених) значень. Тому лінгвістична філософія має ще іншу паралельну назву - "філософія звичайної мови".

(Cr; cr)

n 1. ком. кредит; борг; кредитування; 2. бухг., рах. кредит; права сторона рахунка; a кредитовий; кредитний; v кредитувати

1. позичка, яка надається окремій особі або підприємству у власність (це — товари, послуги або гроші); ♦ покупці (purchaser), які користуються таким кредитом, одержують його переважно на умовах повернення вартості в певний строк і з виплатою відсотка (interest); 2. сума, яка записана на правій стороні рахунка (account²) в бухгалтерському реєстрі (ledger); ♦ якщо кредит знаходиться на активному рахунку, то це свідчить про зменшення грошових коштів, а на пасивному — про збільшення заборгованості

═════════■═════════

acceptance credit акцептний кредит; accomodation credit кредит для покриття тимчасових потреб у коштах; agricultural credit сільськогосподарський кредит; anticipatory credit акредитив для оплати невідвантажених товарів; averaged rate credit кредит за усередненою ставкою; back-to-back credit компенсаційний кредит • компенсаційний акредитив; bank credit банківський кредит; blank credit бланковий кредит • кредит без забезпечення; blocked credit заморожений кредит • блокований кредит; book credit комерційний кредит у формі відкритого рахунка; bridging credit кредит на тимчасові потреби; buyer credit кредит покупця; capital market credit кредит, одержаний на ринку довгострокового капіталу; cash credit готівковий кредит • кредит готівкою • овердрафт; clean credit бланковий кредит; clearing credit технічний кредит; collateral credit кредит під забезпечення • ломбардна позика; commercial credit комерційний кредит; company credit підприємницький кредит; consumer credit споживчий кредит • підтоварний кредит • товарний акредитив; currency credit валютний кредит; current account credit кредит за контокорентним рахунком • контокорентний кредит; deferred credit відстрочений кредит • відстрочене зарахування на рахунок • доходи майбутніх періодів; direct credit прямий кредит; discount credit дисконтний кредит • кредит у формі обліку; dividend credit податкова пільга, яку отримує одержувач дивідендів; dollar credit кредит у доларах; draft credit кредит у формі тратти; earned income credit податкова пільга на зароблений дохід; export credit експортний кредит • кредит на експорт; extended credit продовжений кредит • пролонгований кредит; external credit зовнішній кредит • міжнародний кредит; external trade credit зовнішньоторговельний кредит; farm credit сільськогосподарський кредит; Federal Reserve credit кредит федеральних резервних банків; financial credit фінансовий кредит; fixed credit кредит на встановлену суму; foreign tax credit пільга на закордонний податок • знижка на закордонний податок; frozen credit заморожений кредит; government credit державний кредит; guaranteed credit кредит з гарантією • гарантований кредит; immediate credit негайне зарахування грошей на рахунок; import credit імпортний кредит • кредит на імпорт; income tax credit податкова пільга з прибуткового податку; industrial credit промисловий кредит; instalment credit кредит з погашенням окремими частинами; insurer's credit кредит страхувача; intergovernmental credit міждержавний кредит • міжурядовий кредит; interim credit тимчасова позика • проміжна позика; investment credit кредит для фінансування довгострокових вкладень • інвестиційний кредит; investment tax credit (ITC) податкова знижка для капіталовкладень; limited credit обмежений кредит; lombard credit ломбардний кредит; long-term credit довгостроковий кредит; low-interest credit кредит з низьким відсотком • дешевий кредит; maximum credit максимальний кредит; medium-term credit середньостроковий кредит; mercantile credit торговельний кредит; minimum credit мінімальний кредит; monetary credit грошовий кредит; mortgage credit іпотечний кредит; noninstalment credit разовий кредит • кредит з разовою сплатою; noninterest bearing credit безвідсотковий кредит; on-call credit кредит на вимогу; open credit необмежений кредит • бланковий кредит; overdue credit прострочений кредит; packing credit акредитив для оплати невідвантажених товарів; personal credit індивідуальний кредит • індивідуальна позика; preferential credit пільговий кредит; public credit державний кредит; rediscount credit кредит у формі переобліку • кредит у формі обліку; reserve credit резервний кредит; retail credit кредит роздрібній торгівлі; revolving credit автоматично поновлений кредит; roll-over credit кредит з періодично переглядуваною відсотковою ставкою; rural credit сільськогосподарський кредит; secured credit забезпечений кредит; self-liquidating credit самоліквідний кредит; short-term credit короткостроковий кредит; soft credit пільговий кредит; standby credit резервний кредит • кредит, використовуваний у разі потреби; starting credit початковий кредит; state credit державний кредит; state-guaranteed credit державний кредит з гарантією; store credit відкритий кредит • кредит, наданий крамницею; supplier's credit кредит постачальника;/syndicated bank credit кредит, наданий кількома банками; tax credit податкова знижка • податкова пільга • відстрочення оплати податку; temporary credit тимчасова позика • проміжна позика; term credit строковий кредит; tied credit зв'язаний кредит • кредит, обмежений щодо цілей його використання; total credit сума кредиту • підсумок кредиту; trade credit торговельний кредит; uncollectible credit кредит, який не може бути стягнений; unlimited credit необмежений кредит; unsecured credit незабезпечений кредит • кредит без спеціального забезпечення; unused credit невикористаний кредит; used credit використаний кредит; working credit кредит підприємства • кредит для підсилення оборотного капіталу позичальника

═════════□═════════

against credit на рахунок кредиту; credit abuse зловживання кредитом; credit account рахунок з кредитним сальдо • рахунок пасиву балансу; credit activities кредитування; credit advice кредитове авізо; credit against goods підтоварний кредит; credit against securities кредит під цінні папери; credit against shipped goods кредит під відвантажені товари; credit against tax податкова пільга • податкова знижка; credit agency бюро інформації про кредит; credit agreement угода про кредитування; credit application заява про надання кредиту; credit approval згода видати кредит; credit at a reduced rate of interest кредит за зниженою відсотковою ставкою; credit at the bank кредит у банку; credit balance кредитовий баланс • кредитний баланс • негативне сальдо • залишок кредиту • кредитове сальдо; credit bank кредитний банк; credit buyer покупець товарів у кредит; credit buying купівля в кредит; credit by way of guarantee гарантійний кредит у формі аваля; credit ceiling граничний розмір кредиту • верхня межа на банківські кредити; credit conditions умови кредитування; credit constraint обмеження кредиту; credit-drawing facility можливість одержання кредиту; credit entry запис на кредитовому рахунку • кредитовий запис; credit evaluation оцінка кредиту; credit extension надання кредиту; credit facilities джерела кредитування; credit fee комісійні за кредит; credit finance фінансування кредиту; credit financing кредитне фінансування; credit for a limited period кредит на обмежений строк; credit for an unlimited period кредит на необмежений строк; credit fund кредитна каса; credit granting надання кредиту; credit granting system система кредитування; credit guarantee кредитова запорука • кредитне поручительство; credit information інформація про кредитоспроможність; credit injection надання кредиту; credit institution кредитна установа; credit instruments кредитові зобов'язання; credit insurance страхування кредитів • страхування від несплати боргу; credit insurance scheme план страхування кредитів; credit insurance system система страхування кредитів; credit interest відсоткова ставка кредиту; credit investigation дослідження кредитоспроможності; credit item кредитовий запис; credit journal журнал обліку кредитів; credit length строк кредиту; credit line гранична сума кредиту; credit market ринок кредиту; credit measures методи кредитування; credit on easy terms кредит на пільгових умовах; credit on favourable terms кредит на пільгових умовах; credit on goods кредит на товар • товарний кредит; credit on mortgage кредит на нерухомість; credit period строк кредиту; credit policy кредитна політика; credit purchase купівля в кредит; credit rating оцінка кредитоспроможності; credit rating agency кредитно-рейтингове агентство; credit reference довідка про кредитоспроможність • інформація про кредитоспроможність; credit report звіт про кредитні операції; credit requirement потреба у кредиті; credit restriction обмеження кредиту; credit risk кредитний ризик; credit sale продаж у кредит; credit slip кредитний квиток; credit society кредитне товариство; credit squeeze обмеження кредиту • кредитовий тиск • кредитна рестрикція; credit standing кредитоспроможність; credit stop припинення кредиту; credit supply постачання кредиту; credit system кредитна система; credit terms умови кредиту; credit trade торгівля в кредит; credit transaction кредитна угода • кредитна операція; credit transfer кредитовий переказ; credit undertaking кредитна угода; credit with the bank кредит у банку; on credit в кредит; to advance credit авансувати кредит; to allot credit розподіляти/розподілити кредит • давати/дати кредит; to apply for credit звертатися/звернутися по кредит; to arrange credit домовлятися/домовитися про надання кредиту; to block credit затримувати/затримати кредит • заморожувати/заморозити кредит • блокувати кредит; to buy on credit купувати/купити в кредит; to call in a credit сплачувати/ сплатити кредит; to establish credit встановлювати/встановити кредит • відкривати/відкрити кредит; to give credit давати/дати кредит; to grant credit давати/дати кредит; to obtain credit отримувати/отримати кредит; to refuse credit відмовляти/ відмовити в кредиті; to run out of credit втрачати/втратити кредит; to sell on credit продавати/продати в кредит; to suspend credit припиняти/припинити кредит; to tighten credit стримувати/стримати зростання кредиту; to use credit користуватися кредитом; to withdraw credit закривати/закрити кредит; under credit на основі кредиту

credit²: debit²

═════════◇═════════

кредит < італ. credito — віра, довір'я; кредит, борг, через посередництво нім. Kredit або фр. crédit < лат. crēditum — позичка, борг < credo — вірю, довіряю; засвідчено в писемних пам'ятках XVIII ст. (ЕСУМ 3:81; ІУМ: 463); борг — засвідчено в писемних пам'ятках XVI-XVII ст. у значенні «кредит»: «За тій гроши да еще и на боргъ у Марка Кулябченка носаток пят горѣлки купили» (ІУМ: 463)

пр. debit²

* * *

1) що наказує (приписує)

2) юр. що грунтується на праві давності (на звичаї)

* * *

1) який приписує, рекомендує

2) юp. заснований на праві давності або звичаї

1) заборонний

2) icт. проскрипційний

(pat; Pat; Pt)

юр. n патент; привілей; переважне право; патентування; a патентований; патентний; v патентувати; брати патент

документ, виданий урядовою установою винахіднику, що засвідчує авторство, право на винахід та виключне право на його використання протягом визначеного терміну; ♦ патент захищає винахідника від конкурентів, є видом інтелектуальної власності (intellectual property) та належить до категорії нематеріальних активів (intangible assets)

═════════■═════════

basic patent основний патент; borderline patent спірний патент; broad patent патент з широким визначенням винаходу; cancelled patent скасований патент; competing patent конкурентний патент; confirmation patent затверджений патент; design patent • патент на проект • патент на конструкцію • патент на промисловий зразок; device patent патент на прилад; drug patent патент на медикамент; existing patent чинний патент; expired patent патент із закінченим терміном чинності; foreign patent закордонний патент; improvement patent патент на удосконалення; independent patent незалежний патент; infringing patent що порушує патент; inoperative patent нечинний патент; invalid patent нечинний патент; issued patent виданий патент; joint patent спільний патент; key patent основний патент; lapsed patent патент із закінченим терміном чинності; letters patent патентна грамота; litigious patent спірний патент; main patent основний патент; method patent патент на спосіб; minor patent малий патент; parent patent основний патент; petty patent обмежений патент; process patent патент на спосіб • патент на технологічний процес; product patent патент на виріб; questionable patent спірний патент; registered patent оформлений патент; reinstated patent відновлений патент; related patent споріднений патент; secret patent таємний патент; small patent малий патент; standard patent стандартний патент; subordinate patent залежний патент; unexpired patent чинний патент; universal patent універсальний патент; valid patent чинний патент; valuable patent цінний патент

═════════□═════════

patent for a design патент на проект • патент на конструкцію • патент на промисловий зразок; patent for improvement патент на удосконалення; patent holder власник патенту; patent in force чинний патент; patent infringement порушення патенту; patent monopoly патентна монополія; patent on an invention патент на винахід; patent rights право на патент; patent specification опис патенту; to abandon a patent відмовлятися/відмовитися від патенту; to apply for a patent заявляти/заявити прохання щодо права на патент; to assign a patent призначати/призначити патент; to avoid granting a patent заперечувати/заперечити патент; to cancel a patent скасовувати/скасувати патент; to circumvent a patent уникати/уникнути патенту; to contest a patent заперечувати/заперечити патент; to deliver a patent видавати/видати патент; to dispute a patent заперечувати/заперечити патент; to exploit a patent використовувати/використати патент; to extend a patent продовжувати/продовжити строк чинності патенту; to file a patent оформляти/оформити патент; to forfeit a patent втрачати/втратити право на патент; to get a patent одержувати/одержати патент; to grant a patent видавати/видати патент; to have the right to a patent мати право на патент; to hold a patent мати патент; to infringe onapatent порушувати/порушити патент; to invalidate a patent визнавати/ визнати патент нечинним; to issue a patent видавати/видати патент; to litigate a patent заперечувати/заперечити патент через суд; to nullify a patent скасовувати/скасувати патент; to obtain a patent одержувати/одержати патент; to oppose a patent протиставлятися/протиставитися патентові; to pool patents об'єднувати/об'єднати патенти; to put a patent into practice застосовувати/застосувати патент; to receive a patent одержувати/одержати патент; to refuse a patent відмовлятися/відмовитися видати патент; to reject a patent відмовлятися/відмовитися видати патент; to reinstate a patent відновлювати/відновити патент; to renew a patent відновлювати/відновити патент; to secure a patent одержувати/одержати патент • діставати/дістати патент • здобувати/здобути патент; to sell a patent продавати/продати патент; to take out a patent брати/взяти патент; to transfer a patent передавати/передати патент; to use a patent користуватися патентом; to vend a patent продавати/продати патент; to violate a patent порушувати/порушити патент; to withdraw a patent скасовувати/скасувати патент; to withhold a patent припиняти/припинити видачу патенту

patent ‡ A. assets¹ (383)

═════════◇═════════

патент < лат. patens (patentis) — відкритий, очевидний; пор. нім. Patent < фр. lettre patente < лат. litterae patentes (СІС: 506; Фасмер 111: 216)

пор. copyright

пор. trademark

НАУКА - соціально-значуща сфера людської діяльності, що спрямована на виробництво та систематизацію знань про закономірності існуючого засобами теоретичного обґрунтування та емпіричного випробування і перевірки пізнавальних результатів для розкриття їх об'єктивного змісту (істинності, достовірності, інтерсуб'єктивності). Ці засоби передбачають різні варіанти використання теорій, концепцій, математичних екстраполяцій, дедуктивних структур взагалі, форм фактуальності (даних спостережень, експерименту, індуктивних заключень, досвіду як такого) або сукупного (в більшості випадків) застосування вказаних форм дослідження в залежності від дисциплінарної інститутизації наукового знання. Н. характеризується методологічним усвідомленням процесів формування та конституювання знання, що спирається на загальнонаукові та специфічні методи (якісного та кількісного аналізу, класифікації та вимірювання, формалізації та моделювання, історичного дослідження в його еволюційних та структурно-трансформаційних варіантах тощо). Н. будує моделі, що імітують поведінку об'єктів, припускає можливість їх математичного подання, причинну матрицю подій, інтерпретаційні акти усвідомлення даних дослідження І. деалом Н. є строгість (наявність стандартів достовірності), доказовість, об'єктивність знання, спрямованість на посилення прогностичної сили теорій, їх евристичності та практичної ефективності Б. азовими принципами науки є детермінізм, ідея об'єктивних закономірностей, наявності універсальних законів, що припускають певну єдинообразність спричиненості в організації буття; припущення математичності світу; ідея елементаризму (наявності вихідних складових одиниць явищ типу атомів: чисел, хімічних елементів, біологічних видів чи архетипів) та трансформізму (вивчення об'єктів через аналіз їх змін; вимога відтворюваності досліджуваних ефектів за наявності відповідних умов; а також канони раціоналізму та визнання сталої цінності істинного знання, збереження його основного змісту в історії розвитку Н., певної спадкоємності результатів творчості. Основними структурними компонентами Н. як системи знань є 1) теорія, що систематизує емпіричний матеріал, дає його опис та пояснення, здійснює передбачення нових ефектів та можливих процесів, виявляє перспективи їх практичного використання; 2) науково-дослідна програма, що орієнтує науковий пошук, процес висування гіпотез, залучення традицій та нових підходів; 3) проект, що поєднує теорію та практику функціювання ідей з алгоритмами їх об'єктивації та технологіями застосування. Розвиток Н. характеризують: метод (як шлях дослідження, спосіб формування та усвідомлення); знання, відкриття (як форма прирощення знання); технологія (як спосіб використання знань). Н. є також соціальним інститутом, який об'єднує вчених з їх знаннями, кваліфікацією та досвідом; наукові установи, експериментально-технічну базу наукової діяльності, систему інформації, підготовки й атестації кадрів, форми функціювання та використання знання С. падкоємність досвіду та знань, єдність традицій та новаторства - істотні особливості розвитку Н., що пов'язані, зокрема, з утворенням наукових шкіл, творчими дискусіями та боротьбою думок. Н. має дисциплінарну структуру, яка визначається поділом на галузі природознавства, суспільствознавства та технікознавства. Кожна з цих галузей має певну специфіку щодо об'єктів дослідження, співвіднесеності теоретичного та практичного знання, суб'єктивного та об'єктивного, вимог творчості. Н. впливає на формування світогляду з боку затвердження норм раціонального, критичного та адекватного бачення дійсності і в цьому відношенні протилежна містиці та марновірству. Водночас Н. є чинником соціального та технічного прогресу, бо входить до складу продуктивних сил виробництва. Н. є рушійною силою науково-технічної революції XX ст., яка визначає риси сучасної цивілізації.

- counterfeiting of money

ФІЛОСОФІЯ ІСТОРІЇ - галузь філософського знання, що вивчає історичний процес та його складові як своєрідні, внутрішньо розгалужені і водночас цілісні утворення в їхньому взаємозв'язку і змінах; природу, способи і форми історичного пізнання, основні особливості, ланки і способи використання історичних знань. Філософські погляди на історію в стародавньому суспільстві були органічною складовою міфологічного світогляду та історичних вчень (таких мислителів, як Платон, Аристотель, Полібій у Греції; в Китаї - Конфуцій, Шан Ян, Сима Цянь та ін.). Формування Ф.і. як самостійної філософської дисципліни пов'язане з іменами Вольтера (який запровадив термін "Ф.і."); Тюрго, Кондорсе, Гердера, Гегеля (прогресистський напрям); Монтеня, Руссо (регресистський); Ібн-Хальдуна, Мак'явеллі, Віко (циклічний). Попередній абрис принципово іншого, некласичного підходу до філософського осмислення історичного процесу накреслив Маркс у своєму вченні про формації (див. формація суспільно-економічна). Втім, чіткий перехід філософсько-історичної думки від класичної, лінійної парадигми до некласичного, нелінійного розуміння історії відбувається з кін. XIX ст.; він пов'язується зі зміщенням від моністичного тлумачення історичного процесу до плюралістичного розгляду останнього; від генералізуючого вивчення - до індивідуалізуючого; від розсудково-абстрактного, есенційного пояснення - до цілісного, заснованого на органічній єдності всього розмаїття здатностей осягнення людиною світу. Некласична Ф.і. постає як багатовекторний, плюралістичний стан осмислення поступу людства в дедалі нових, заснованих на різноманітних методологічних засадах філософських вченнях, концепціях і теоріях історичного процесу. У розмаїтті притаманних сучасній Ф.і. поглядів, концепцій і вчень із часткою умовності можна виділити декілька основних напрямів. Перший акцентує увагу на питаннях про: співвідношення природи й історії; своєрідності історичного процесу, його витоки, сенс і спрямованість; основні діахронічності (на зразок доіндустріального, індустріального та постіндустріального суспільств, формаційного ряду чи традиційної схеми - Античність, Середньовіччя, Нова та Новітня історія) та інваріантності, архетипічності (на кшталт культурно-історичних типів Данилевського, культур Шпенглера, цивілізацій Тойнбі чи культурних суперсистем Сорокіна) одиниць виміру історії; взаємозумовленості свободи, випадковості і необхідності у русі суспільства. Розробки другого напряму в галузі Ф.і. поділяються на два великих субнапрями: наукоцентричний (марксизм, школа "Анналів" - Блок, Февр, Бродель, аналітична філософія історії - Нагель, Гемпель, Дрей, Уайт тощо) та наукобіжний (віталістська - Ніцше, Дильтей, Шпенглер, Ортега-і-Гассет, екзистенційна - Гайдеггер, Гадамер, Габермас, Рикер). Специфікою кожного з цих двох напрямів зумовлюється коло і характер розгляду гносеологічних питань Ф.і., наукоцентричний напрям фокусується на проблемах суб'єкта і об'єкта історичного пізнання; особливостей та структур історичного наукового дослідження; співвідношення в історичному пізнанні опису, обґрунтування і пояснення, творчості й відображення, фактуального, емпіричного й теоретичного історичного знання; специфіки з'ясування історичних законів, своєрідності історичної реальності, побудови наукової історичної картини світу тощо. Наукобіжний напрям зосереджує увагу на особливостях осягнення світу як історії. До кола наріжних тут входять такі питання, як: світ як історія, життєвий світ, людське буття, людський досвід, доля, час, екзистенція, екзистенціали, людська ситуація, історичне апріорі, свобода, вибір, переживання, духовна реальність тощо. Останнім часом окреслюється тенденція до інтеграції означених напрямів. В просторі третього виміру Ф.і. ті самі характеристики, які в рамках перших двох вимірів поставали в проблемному зрізі, оскільки їх з'ясування було метою діяльності історика, постають як нормативи і регулятиви його подальшої творчості. При цьому в наукобіжному та наукоцентричному напрямах методологічне використання цих характеристик в осягненні історичного процесу має свою специфіку. Якщо в межах першого це досліджується безпосередньо, за допомогою співпереживання, інтелектуальної інтуїції і т.ін., то в рамках другого напрацьовані в Ф,і. узагальнення, закони, підходи і методи сприймаються опосередковано - через проміжні рівні теоретичного узагальнення - загальнонауковий та власне історичний О. станній також поділяється на рівні: всезагальної (фундаментальної, базової) теорії; галузевих історичних теорій, концепцій, гіпотез і окремих узагальнень теоретичного характеру; емпіричний рівень. Кожен із рівнів узагальнення відіграє при цьому роль методології щодо більш локальних рівнів.

ОБ'ЄКТИВНА РЕАЛЬНІСТЬ - буття, існування і властивості якого не залежать від того, чи сприймає (мислить) його якийсь суб'єкт, чи ні. О.р. в цьому сенсі - те, що існує "поза свідомістю" і "незалежно від свідомості" суб'єкта. Необхідність введення категорії О.р. як абсолютної реальності, що протистоїть свідомості і пізнанню, була зумовлена здійсненим Декартом поділом світу на внутрішній (світ "Я" - суб'єктивної реальності, феноменів мислення, свідомості) і зовнішній (світ "не-Я" - чуттєвих, тілесних речей, фізичних явищ у просторі і часі). Цей поділ відіграв кардинальну роль як філософська основа класичного природознавства, де О.р. - це природа (матерія), яку суб'єкт пізнає, спираючись на відчуття і на експеримент, яку можна описати такою, якою вона є "сама по собі", протиставляючи її феноменам мислення і свідомості. Категорія О.р. необхідна також для збереження реалістичної, антисуб'єктивістської світоглядної орієнтації. Водночас розвиток науки виявив гносеологічні труднощі, зумовлені поняттям О.р. У процесі пізнання суб'єкт неминуче "втягує" О.р. в систему своїх матеріальних та інтелектуальних засобів пізнання й пізнавальних дій (операцій, процедур), що проблематизує межу між О.р., як вона мислиться суб'єктом, і самим суб'єктом, його засобами пізнання і його свідомістю. Звідси - доцільність розгляду О.р. як буття, що є відносним стосовно певного суб'єкта (О.р. - те, що існує незалежно від даного суб'єкта, від його відчуттів і думок, його пізнавальної активності), а також використання операційних характеристик О.р., зумовлених його психологічним і праксеологічним вимірами (О.р. - те, що не залежить від волі і бажань даного суб'єкта, з чим суб'єкт має рахуватися в своїй діяльності як з "даним", що обмежує його свободу; це те, що здатне чинити опір, виявляти себе як щось автономне чи незалежне, як щось, зрештою, нездоланне чи непідвладне діям суб'єкта, його зусиллям чи бажанням). О.р. у цьому сенсі виявляє себе не лише як світ природних явищ і процесів, а й закономірностей історичного і соціального буття, інституціональної будови суспільства, а також як сукупність певних культурних явищ, ідей, думок чи уявлень інших суб'єктів (на кшталт "об'єктивного знання" або "третього світу" Поппера). Важливий прояв О.р. - наслідки, продукти діяльності суб'єкта, які стосовно нього набувають характеру феномена відчуження.

ТЕОРІЯ ПІЗНАННЯ - галузь філософського знання, одна з центральних філософських дисциплін, наука, що вивчає закони, форми і засоби виробництва об'єктивно істинного знання про реальний світ. Безпосереднім предметом вивчення Т. п. виступає реальна практика наукового й донаукового пізнання світу, досвід проведення наукових досліджень, історичний процес розвитку науки, відношення людського знання до об'єктивної дійсності та його зв'язок з практичною діяльністю людини і суспільства. Основним методом Т. п. є ідеальне розумове відтворення предмета вивчення у відповідних категоріальних структурах Н. а цій основі Т. п. здійснює раціональну реконструкцію процесу пізнання, накреслює оптимальні шляхи досягнення об'єктивної істини, розробляє продуктивні способи систематизації знання і його обґрунтування, формулює критерії істини, визначає найефективніші способи його практичного використання. Основними категоріями Т. п. є: суб'єкт у сукупності з його пізнавальними здатностями (відчуття, сприймання, уявлення, уява, пам'ять, мислення, розум) та об'єкт як данність суб'єктивної і об'єктивної реальності; пізнавальна діяльність як взаємодія суб'єкта і об'єкта, застосування пізнавальних здатностей для осягнення об'єкта; метод як сукупність пізнавального інструментарію; знання в його теоретичних і практичних формах; істина як безпосередня мета будь-якої пізнавальної дії; досвід як нагромаджена індивідуальна та суспільноісторична практика. Довкола центральних гносеологічних категорій зосереджуються основні філософські проблеми, які є наскрізними для майже всієї історії розвитку Т. п. Відповідно до характеру і змісту вихідних базових постулатів у висуненні та розв'язанні гносеологічних проблем Т. п. в історико-філософському процесі набуває своєрідних модифікацій, форм і відтінків, що визначають основні напрями її розвитку. Залежно від особливостей трактування природи суб'єкта, об'єкта та їхньої взаємодії Т. п. набуває матеріалістичного чи ідеалістичного, споглядального чи діяльнісного характеру. Якщо Т. п. надає перевагу чуттєвим пізнавальним здатностям і вважає відчуття єдиним джерелом знань, то вона відповідає рисам сенсуалізму. Т. п., для якої чуттєвий досвід відіграє визначальну роль у творенні знання, а форми мислення є лише засобами впорядкування даних цього досвіду, прибирає форми емпіризму. Відводячи провідну роль мисленню і трактуючи розум як джерело і критерій істинності знань, Т. п. розгортається за ознаками раціоналізму В. илучаючи частково або повністю досвід з процесу творення знань, Т. п. набирає форми апріоризму (апріорі). Як розділ філософії, Т. п. започаткована ще в Античні часи, зокрема в філософії Сократа, Платона, Аристотеля. Подальшого розвитку вона набула в філософських працях Бекона, Декарта, Локка, Ляйбніца, Канта, Гегеля, Маркса, Маха та ін. Сучасна Т. п. являє собою достатньо розгалужену систему філософських знань, складається з багатьох гносеологічних концепцій, що спираються на відмінні, інколи альтернативні ідеї, використовують багатий концептуальний апарат багатьох галузей науки. Умовно можна виділити основні групи споріднених Т. п.: реалістичні, що виходять з ідеї незалежності об'єкта пізнання і можливості його відображення в мисленні (діалектико-матеріалістичнаТ. п., причинний реалізм Рассела, критичний реалізм Сантаяни та Селлара, неореалізм Мура і Вайтгеда та ін.); аналітичні, які широко використовують логічні, фізикалістські та мовно-лінгвістичні ідеї (Шлик, Карнап, Гемпель, Поппер, Куайн, Брейтсуейт, Тулмін.); феноменологічні, що вважають явища єдиною реальністю, а її пізнання - концептуальним упорядкуванням даних безпосереднього досвіду (Гуссерль, Кассирер, Шелер, Гудмен); психологічні, що використовують категорії психічного для розуміння пізнавального процесу і пізнавальних здатностей суб'єкта (Піаже, Інельдер, Брунер); прагматичні, що акцентують увагу на виправдованості та обґрунтованості тверджень, які формулюють знання і використовують ідеї утилітаризму, інструменталізму, операціоналізму (Джеймс, Дьюї, Бриджмен, Льюїс) тощо. Гносеологічні концепції, які повністю або частково заперечують можливість пізнання світу, називають агностицизмом (Г'юм). Проте між окремими версіями Т. п. не вдається провести чітких розмежувальних ліній, оскільки кожна конкретна модифікація виявляє риси різних філософських напрямів і може бути віднесена до двох і більше класифікаційних груп Ц. е зумовлено складністю та якісною багатостанністю процесу пізнання і неможливістю адекватно відтворити його на обмеженій множині вихідних принципів С. порідненими до Т. п. за предметом вивчення є логіка, методологія науки, філософія науки, феноменологія, аналітична філософія.

ПРАВОВИЙ ПРАГМАТИЗМ - напрям у філософії права, який виходить із трактування істини не як відношення правового знання до реальності, а як оцінки обґрунтованості його структури та практичної ефективності панівних правових норм. П.п. заперечує існування абсолютних правових норм, однозначно прийнятних для всіх суб'єктів права, і доводить необхідність будувати розуміння права та вичленування його норм на основі аналізу правозастосування і судової практики, особливо за умов існування альтернативних правових теорій. Традиційний П. п. (Пірс) звертається до ідеального поняття правової істини як результату нескінченного самокорегування і правильного використання раціонального методу правового аналізу С. учасний правовий прагматизм (Рорті) ототожнює істинне з адекватно обґрунтованим в контексті практичного використання правових норм.

ОСВОЄННЯ - категорія людського світовідношення, що відображає процес універсальної соціальної взаємодії людини і світу, перехід індивідуального в соціальне і навпаки, трансформацію людськими індивідами свого життєвого досвіду у власні якості, світоглядні орієнтації, установки, здібності, уміння. Процес О. соціальної реальності активністю суб'єкта, тобто включення реальності у світ суб'єкта, сферу його життєдіяльності, веде до того, що вона стає реальністю, пристосованою до способу дій суб'єкта і несе на собі відбиток його волі. У цьому зв'язку освоїти щосьозначає зробити його своїм з метою функціонального використання (напр., як засобу досягнення мети, предмета задоволення потреби тощо). О. - складний, багатогранний і суперечливий процес людської життєдіяльності, що безпосередньо визначається потенціалом соціального статусу її суб'єкта, який задає масштаб та способи О. соціальної дійсності, виокремлення з неї неосвоєної реальності у формах, що задовольняють вимоги буття, потреби та інтереси людини. О. являє собою цілеспрямований вольовий процес життєдіяльності соціальних суб'єктів, що передбачає мету, засоби її досягнення, поділ світу на даний і належний, перетворення власного світовідношення із даності в проблему та вирішення останньої. Своїм результатом О., як правило, має громадянську позицію особи. Наявність у індивідів комплексу неповноцінності, девіантної поведінки свідчить про спотворений характер соціального О. О. абсолютно суверенне і відбувається виключно на основі добровільного прагнення індивідів. Тільки реальний процес життя, необхідність соціально діяти адекватним чином примушують людських індивідів освоювати навколишній світ, перевіряти у спілкуванні свої знання, життєвий досвід, набуті уміння. Розрізняють три загальних типи О.: духовне, практичне і духовно-практичне. Однак у соціальному плані О. може бути диференційоване також стосовно міри приналежності освоєного фрагмента соціальної дійсності відповідному суб'єктові та характеру маніпулювання ним, тобто О. може виступати як присвоєння, привласнення, володіння, користування. Конкретизуючи зміст категорії "соціальна взаємодія", поняття "О." відображає той аспект активності соціального суб'єкта, який пов'язаний із процесом вольової "суб'єктивації" соціальної реальності, перетворення її на його надбання, приналежність, засіб, цінність тощо. Однак це поняття ще не досить досліджене в соціальній філософії.

1) вживання, застосування; користування, використання

2) мета, призначення

3) користь, вигода; рація, сенс, смисл

4) здатність користуватися (чимсь)

5) право користування

6) звичка, звичай

7) ритуал церкви (єпархії)

8) тех. заготовка, болванка

1) уживати, користуватися, використовувати, застосовувати

2) вдаватися (до чогось); скористатися (чимсь)

3) використовувати у своїх інтересах

4) витрачати, використовувати, споживати

5) проводити, витрачати (час)

6) поводитися, обходитися (з кимсь)

7) привчати

8) мати звичку (тільки в past)

* * *

1) використання, застосування

2) ціль, призначення

3) користь, толк, вигода

4) здатність користуватися (чим-н.); право користування

5) звичка, звичай

6) цepк. ритуал; чин ( літургії)

1) використовувати, користуватися, застосовувати

2) вдаватися (до чого-н.), користуватися ( чи-н)

3) споживати, витрачати

4) ставитися, поводитися (з ким-н.); ставитися (до кого-н.)

5) привчати

6) (тк. в past [juːst] з інфінітивом іншого дієслова) мати в минулому звичку робити щось

7) cл. вживати наркотики

8) дiaл., cл. часто відвідувати ( людину або місце)

ГНОСТИЦИЗМ ( від грецьк. γνωστικόζ - пізнавальний, той, хто пізнає) - термін для позначення вчення філософів та теологів епохи раннього християнства (II - IV ст.), які широко застосовували філософські розмисли у поєднанні з містичним пізнанням містерій віри. Частково має ще дохристиянське походження. Набував різноманітних еклектичних форм, які об'єднували багато елементів магії, містичних традицій, перських вчень дуалістичного характеру, єврейської теології та елліністичної філософії. З елементами християнської доктрини гностики найчастіше поєднували платонізм та піфагореїзм, особливо часто посилаючись на біблійне вчення про творіння та діалог "Тимей" Платона. Гностичну традицію поділяють на східний (сирійський) та західний (Александрійський) Г. До представників східного Г. відносять Сатурніла, Василіда, його сина Ісидора, Вардесана та Маркіона. До західного крила Г. належать Карпократ, його син Епіфан та Валентин (пом. бл. 160 р.), який мав найбільшу кількість послідовників. Загальним уявленням для різних представників Г. є дуалізм між Богом, який виступає духовним началом, ототожнюється зі світлом і є джерелом всякого блага, з одного боку, та матеріальним світом, який асоціюється передусім зі злом та темрявою, з іншого. Гностики визнають ці два начала рівносильними і вказують, що між ними в космічному масштабі точиться боротьба. Стосовно Божественного світу вживається термін "плерома" (від грецьк. досконалість, повнота). Саме плерома, згідно з Валентином, є засадою буття, позбавленою будьякого оформлення та поділу. Як Божественна повнота вона існує споконвіку і тому не має початку, але породжує все інше. Гностики визнають існування сутностей-посередників (ангелів, еонів), які породжуються з плероми і є носіями Божественної природи, одночасно виступаючи як абстрактні творчі сили і міфічні істоти. Процес породження еонів гностики іноді називають еманацією. Матеріальний світ, на думку гностиків, створював не добрий Бог, а злий, якого вони називають Деміургом (іноді ототожнюється з давньоєвр. Богом-творцем Ягве) і якого вони визнають проміжною, третьою ланкою між Богом та світом (трихотомія). Деміург також виступає найнижчим еоном, який у певний момент з'єднався з матерією і дав таким чином початок різноманітним часткам духу (душам), які складають світ. Різноманітні живі істоти світу (включно з людьми) є результатом занурення еонів у матерію. Подібне поєднання не є для духовних сил природним. Людське становище у цьому світі нагадує ув'язнення душі (в рамках тіла). Духовне начало людини прагне звільнитися від матерії і возз'єднатися з Богом у плеромі. Проте самостійно люди цього зробити не можуть. Тому для їхнього порятунку прийшов останній еон, духовний Спаситель (Христос, який іноді ототожнюється з Першою Людиною), щоб запропонувати їм гнозис - вчення про їхню справжню духовну природу і про шляхи повернення душ людей до Бога. У відповідності з ученням про гнозис, все людство поділяється на три головні групи - тілесних (соматиків), душевних (психіків) та духовних (пневматиків) людей. Перші з них є язичниками, які прив'язані до негідних пристрастей, не здатні від них звільнитися і тому приречені на загибель. Душевні люди - це передусім більшість християн і юдеїв, які вже вийшли на шлях покаяння і спасіння. Проте справжнього спасіння заслуговують лише представники останньої групи, власне гностики, які здатні безпосередньо пізнавати Бога і наближатися до нього за допомогою гнозису. Внутрішній організації гностичних сект був притаманний аскетизм і відносно високий статус жінок, передовсім внаслідок культу Божественної Мудрості. Ставленню гностиків до Христа властивий докетизм - вчення про примарність фізичного приходу Спасителя і заперечення його людської природи. Прихід Христа як останнього еона позначує остаточний розрив духовного начала з матеріальним. Для аргументації Г. характерним є широке використання алегоричного методу інтерпретації священних текстів. З одного боку, Г. загрожував тій доктрині, яка пізніше отримала назву православного (ортодоксального) християнства, а з іншого - він спонукав її точніше визначитися стосовно вчення про церковне передання та одкровення. Г. вплинув на багатьох ранньохристиянських авторів, зокрема, на Елемента Александрійського та Оригена. Г., як релігійно-філософському вченню, властивий відхід від теоретичного опрацювання проблем логіки і метафізики і зосередження уваги на практичній етиці, а, отже, й людині. Останню, порівняно з грецьк. філософією, вони розглядають певною мірою спрощено, оскільки підходять до неї поза суспільно-політичними реаліями, національними й культурними особливостями народів.

ДОСТОВІРНІСТЬ, вірогідність - термін, що позначає сприйняття істини чи переконань в істинності певного знання. Якщо Д. характеризує відповідність знання дійсності, вона фіксує фактичну істинність. Якщо ця відповідність є проблематичною чи предметом суб'єктивного переконання, Д. стає варіантною, залежно від змінних ситуацій прийняття того, що вважається суб'єктом незаперечним чи інтуїтивно очевидним. В останньому разі те, що є Д. для одного (індивідуального чи колективного) суб'єкта, може не мати статусу Д. для іншого суб'єкта; те, що є Д. для однієї епохи (часу), може стати недостовірним для іншої епохи (часу). Д. передбачає інтерсуб'єктивність, тобто стандарти, парадигми, норми (чи символи віри) аргументації, обґрунтування, демонстрування, свідчення, які визнаються колективним досвідом певного культурного середовища. Основною філософською проблемою, пов'язаною із поняттям Д., є питання про можливість знання, яке мало б статус Д. для будьякого суб'єкта, питання про можливість "абсолютної" чи "понадсуб'єктивної" Д. Релятивізм та скептицизм в тій чи іншій формі заперечують можливість Д., яка б не залежала від часу (історичної епохи) та соціально-культурного середовища Н. айбільш виразно в наш час це заперечення відстоював Поппер, який наполягав на конвенційності Д. в науці. Однак в європейській філософії домінує уявлення про зв'язок поняття Д. з самою ідеєю науки, яка орієнтована на здобуття знання, в істинності якого суб'єкт переконаний і має численні засоби і підстави це переконання зберігати і поглиблювати В. науці існує певне "когнітивне ядро", якому надають статус Д. у відповідності з прийнятими нормами і стандартами перевірки і обґрунтування наукового знання. Деякі елементи "ядра Д." з часом, можливо, виявлять свою відносність чи наближений характер, але це аж ніяк не означає, що всі вони з часом будуть фальсифіковані. Згода (консенсус) наукової спільноти щодо Д. певного "когнітивного ядра" спирається на величезний колективний досвід багаторазової перевірки, підтвердження знання, традиції його плідного використання, безуспішність спроб його фальсифікації. Водночас пізнавальна практика встановлює певні обмеження для сфери, де це знання зберігає статус Д., вносить необхідні уточнення і корективи в його зміст. Колективний досвід людства є також підставою для надання статусу Д. розлогому масиву знань життєвого світу людини, нагромадженому, зокрема, у вигляді народного досвіду та народної мудрості. В теорії імовірностей Д. - подія, імовірність якої дорівнює 1.

ЗНАННЯ - особлива форма духовного засвоєння результатів пізнання (процесу відтворення дійсності), яка характеризується усвідомленням їх істинності С. умнів в істинності пізнавального результату заперечує можливість зведення його до З. та перетворює на гадку. З. як право на істину відповідальне перед зовнішнім (матеріально-практичним) і внутрішнім (логічна аргументація та моделювання) досвідом. Підміна верифікаційного критерію суб'єктивною впевненістю у безперечності пізнавального результату може привести до заміни З. на віру. Однак і саме З. в процесі практичного використання перетворюється у переконання людей. Серед таких форм духовного засвоєння результатів пізнання, як гадка та віра, З. є адекватним виразом співвідношення абсолютної та відносної істини. Будучи реалізацією людської здатності до пізнання та усвідомлення істини, З. відрізняється від простої інформації тим, що потребує не тільки розв'язання проблеми адекватності певних уявлень дійсності, а й створення складної системи оцінок зв'язку пізнавального результату з минулим досвідом та перспективами подальшого пізнання, його включення в сферу соціально-культурних цінностей та практичних потреб, методологічних і світоглядних орієнтирів, у певну галузь науки чи діяльності, цивілізацію взагалі. На противагу думці, яка може бути результатом суб'єктивної позиції, З. визначається соціально-практичним процесом зведення одиничного досвіду до рівня загальнозначущого результату. З. не редукується до чуттєвих даних, бо, синтезуючи теоретичні уявлення з їх емпіричними передумовами, розкриває за обрієм актуально існуючого потенційність явищ, здійснює передбачення та вибір нових можливостей пізнання та дії, орієнтує соціальне буття людини, виступає керівництвом до дії. Системи З. визначаються через категоріальний лад певних культурно-історичних епох. За рівнем рефлексивності, доказовості та системної теоретизації З. поділяється на буденне (пов'язане з лексикою природних мов), конкретно наукове (таке, що визначається певними канонами експериментальної та дедуктивної достовірності, нормами каузального та математично-функціонального аналізу тощо) і філософське (яке характеризується всезагальністю, необхідністю та специфічними формами рефлексії). Знаково-мовною реалізацією З. виступає текст як семіотична система, що здатна актуалізувати інформаційні масиви значної потужності. В такому вузькому плані З. може розглядатись як осмислений текст у поєднанні з його розумінням. З., проте, не зводиться до мовних конструкцій. Воно визначається як соціально-культурне явище, що може набувати ідеологічного навантаження.

МИСЛЕННЯ - інформаційна діяльність, що набула якості опосередкованого, узагальненого пізнання, яке за допомогою абстрагування, міркувань (зіставлень пізнавальних образів та логічного виведення думок) і типізації даних про світ явищ розкриває їх необхідні зв'язки, закономірності, тенденції розвитку. М. виходить за межі емпіричного споглядання, ідеально відтворює процеси буття в їх необхідності та потенційності, що дозволяє формулювати закони. М. пов'язане з моделюванням можливих ситуацій і тому здатне до планування дій та передбачення їх наслідків. Процес М. визначається низкою логічних операцій. Такими операціями є: порівняння пізнаваних об'єктів (наочно даних чи уявлюваних, ідеалізованих); аналіз і синтез даних; абстрагування істотних ознак об'єктів від їхніх другорядних рис і від самих об'єктів; узагальнення, класифікація та ін. Мислительні операції здійснюються за допомогою мови та мовних знаків, які є засобом акумуляції, формалізації та трансляції інформації. М. відзначається специфічним апаратом форм і методів функціювання. Вихідною формою процесу М. є судження. Його зміст розкривається через побудову умовиводів і здійснюється шляхом зіставлення різних суджень. У ході цього зіставлення, оперуючи наявними знаннями, знаходять у них за певними правилами висновку нові сторони та відношення. Синтезом суджень про певний об'єкт є поняття, яке в теоретичних системах знання стає формою розвитку ідеї. М. полягає в постійних переходах від окремого до загального, від конкретного до абстрактного і навпаки. Усвідомлення цих переходів досягається особливими методами М., зокрема різними дедуктивними та індуктивними прийомами пізнання (див. дедукція, індукція). В методологічному ракурсі М. визначається категоріями як засобами створення понять про поняття, щаблями освоєння думкою істотного, загального і необхідного в явищах дійсності, засобами мислимої її реконструкції В. ідповідно до розкриття в історії пізнання різних категоріальних схем розуміння світу М. характеризується певними стилями (див. стиль мислення). Генетично і за переважним використанням умоглядних чи практичних дій у мислительному процесі виділяють конкретно-дійове і теоретичне М. За характером побудови мислительних актів, формами Їхнього здійснення та завданнями розрізняють також М. образно-спрямоване й абстрактне. М. вивчають різні науки - від формальної логіки і лінгвістики до нейрокібернетики, фізіології і психології. Оскільки М. відтворює певні процеси дійсності і має в ній відповідні аналогові явища, деякі з цих процесів можна використовувати для кібернетичного моделювання мислительних актів. Ці моделі інформаційно-технологічних моментів думки називають "машинним М.", бо вони здійснюються на технічних системах, тобто побудованих людиною "органах людського мозку". Проте М., як матеріально зумовлене суспільне явище, є не автономним, формальним процесом думки, а теоретичним компонентом практичного освоєння світу, і його не можна розглядати окремо від людської діяльності в цілому. Тому "машинне М." не є М. у повному розумінні. В процесі М. специфічно проявляється активність суб'єкта, який теоретично засвоює світ у перспективі його перетворення в предмет цілеспрямованої діяльності. Генеза цієї діяльності становить водночас історію розвитку М. Зародки мислительної діяльності у формі елементарного, наочно-дійового, "моторного" М. властиві вже вищим ссавцям. Проте якісно нове, людське М. виникає і формується з розвитком суспільної праці і мовного спілкування людей. Спочатку М. безпосередньо впліталося в практичну діяльність. Згодом на основі генералізації дій людини, об'єднання нею об'єктів у певні класи за спільністю їхнього практичного використання та символічного позначення у мові формуються ідеальні предмети діяльності і специфічні операції над ними. Практична дія трансформується у розумову дію, закріплюється внутрішнім, духовним досвідом людей. Природне за історичними передумовами М. є суспільно зумовленим процесом пізнання людиною світу.

ПРОГРЕС/РЕГРЕС суспільний ( від лат. progressus - рух уперед, розвиток; regressus - зворотний рух, повернення, відступ) - якісні характеристики соціального процесу, які виходять з того, що внаслідок розвитку (змін, інновацій, мутацій тощо) соціальний суб'єкт може переходити від нижчих форм свого існування до вищих, більш досконалих (прогрес, поліпшення, поступ), або ж, навпаки, втрачати набуті якості і переходити до більш примітивних форм суспільної організації (регрес, занепад, деградація) Ц. иклічна концепція соціального часу (колообіг, круговорот) поєднувала ідею П./Р. у первинному синкрезисі та обстоювала думку про неодмінну деградацію і занепад усього, що колись народжується, сягає розквіту і повертається до свого першопочатку. Ідея прогресу (включно із розумінням прогресу як мети розвитку) стає принципово можливою в межах лінійної концепції історичного часу, коли різні виміри часу набувають нових ціннісних тлумачень (якщо для традиційного суспільства минуле є безперечним взірцем і "матрицею" для репродукції усталеного досвіду, то для суспільств Модерну "моментом істини" стає сучасність і осучаснення, прогресування усіх вимірів існування соціуму, а метою, проективним взірцем - майбутнє). Визнання самої можливості прогресу залежить від запропонованих критеріїв. Якщо застосувати критерії технологічного (напр., кількість енергії, що виробляється), комунікаційного (швидкість отримання і передачі одиниць інформації, кількість учасників полілогу та ін.) чи суто гуманітарного (очікувана тривалість життя, показники народжуваності та ін.) штибу, то існування прогресу не викликає сумнівів. З іншого боку, є підстави припустити, що жодна з прогресивних тенденцій у людському суспільстві не є усталеною і довічно вкоріненою. Можна констатувати прогресивні зміни, притаманні окремим елементам або підсистемам суспільства й водночас ставити під сумнів можливість прогресу на рівні соціуму як системи в цілому.'До вироблених соціальною філософією та соціологією усталених критеріїв прогресу, які наразі можуть використовуватись у стратегіях забезпечення прогресу і блокування тенденцій регресу, належать подальші ускладнення морфології соціуму, вдосконалення соціальних відносин, вироблення і впровадження гнучких і гуманних форм соціального устрою, які дозволяють забезпечити більшу соціальну захищеність і приватність існування людини, гарантувати її безпеку і соціальний захисту Будь-які прояви і ознаки прогресу можуть бути потрактовані і як симптоми регресу. На противагу просвітницьким концепціям П./Р., які одномірно тлумачили сутність прогресу (Тюрго, Кондорсе та ін.) й однозначно протиставляли його регресу, сучасне розуміння П./Р. виходить із набагато складнішого та багатомірного взаємозв'язку, що характеризує П./Р. Сучасне філософське і наукове світорозуміння починає включати у прогрес ціну втрат, а іноді й жертв, які змушене зазнавати суспільство задля досягнення прогресу в тих чи тих сферах. Суспільство як глобальна цілісність демонструє поки що нездатність гармонізувати свій розвиток таким чином, аби досягнення прогресу одними країнами могло б спричинити позитивні впливи на інші. Зазвичай соціальний прогрес досягається через використання асиметрії і різкої нерівномірності розвитку - в обмеженій локально соціокультурній зоні, де складаються для цього сприятливі умови, в авангардних зонах прогресу, в яких досягаються гранично можливі показники креативності, продуктивності й ефективності. Ці показники стають своєрідним "еталоном прогресу" для периферії. Відбувається дифузія прогресу, запозичення й адаптація його досягнень іншими народами А. ле подібна модель поширення прогресу не може вважатися прийнятною для розуміння явищ морального прогресу, гуманізації цивілізаційного поступу. В межах прогресистської філософії можна розрізняти органічний еволюціонізм (згідно з яким прогрес відбувається поступово й закономірно і не потребує зовнішнього втручання задля свого забезпечення) та перфекціонізм різних ступенів і ґатунків (намагання вдосконалити суспільство шляхом реформ чи революцій, привести його у стан відповідності до тих чи інших умоглядних ідеалів).

Туган-барановський, Михайло Іванович (1865, с. Сопониківка, Харківська губ. - 1919) - укр. економіст, соціолог. Закінчив фізико-математичний, юридичний ф-ти Харківського ун-ту М. агістр (1894), докт. (1898) політекономії. Тривалий час працював у Петербурзькому ун-ті (1895 - 1899, 1905 - 1917). Від серед. 1917 р. до поч. 1918 р. обіймав посаду міністра фінансів, торгівлі та промисловості Укр. Центральної Ради. Активний учасник створення Укр. АН; був фундатором її соціально-економічного від. У1919 р. очолив Укр. наукове тов-во економістів. В останній період життя - проф., декан юридичного ф-ту заснованого в Києві Укр. державного ун-ту. Значний вплив на формування економічної концепції та соціально-філософських поглядів Т.-Б. справили економічні вчення Маркса і Рикардо, а також ідеї Баденської школи неокантіанства (Віндельбанда, Рикерта), соціально-філософського лібералізму Дж. Cm М. ілля. Для Т.-Б. характерні пошуки шляхів поєднання політекономії з етикою, віднаходження у сфері економіки вагомої ролі для людської особистості. В. ідштовхнувшись від ідей марксизму, згодом перейшов до його критики. Схилявся до релігійно-морального обґрунтування перспектив суспільного розвитку В. изначав свій підхід до розробки політекономії як можливість третього напряму в економічній теорії, "який не збігається ні з марксизмом, ні з теорією граничної корисності, але є певною мірою синтезом їх обох". Наріжним принципом життя і вчення Т.-Б. був категоричний імператив Канта - ствердження самоцінності людини і неприпустимості використання її як засобу. Соціалістичні погляди Т.-Б. поєднують ідеї утопічного, науково-критичного та етичного соціалізму. Класові засади соціалізму намагався замінити загальнолюдськими. Вбачав опертя соціалістичної перспективи у суперечності між спроможністю капіталізму до неперервного й ефективного економічного розвитку та його невідповідністю моральному й соціальному ідеалові людини.

[br]

Осн. тв.: "Промислова криза в сучасній Англії..." (1894); "Російська фабрика в минулому і сучасному" (1898); "Теоретичні основи марксизму" (1905); "Сучасний соціалізм в його історичному розвитку" (1906); "Соціальні основи кооперації" (1916).